сценарії виховних заходів

Ведуча.

Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з  вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити. І сьогодні ми зібрались для того, щоб пом’янути й вшанувати Небесну Сотню.

Ведучий.

Вони підняли людей на боротьбу. Сотні проповідей є ніщо порівняно з тим, що вчинили для нас ці люди. Адже їхній вчинок – то велике жертовна любов. І якщо ми збагнемо це – не буде поміж нами зла.

Головним у світі є любов,і люди, яких ми поминаємо, власне, засвідчили свою любов до Бога й до своєї країни, свого народу.

Вони дивляться у небо високе,

У небо – високе-високе…

Відкриті здивовані очі:

-         Невже це кінець? Кінець!

Вони дивилися в небо…

Підстрелене серце тріпоче,

Христос у багряній тузі

Терновий кладе вінець.

Вони дивилися в небо…

А небо – таке ласкаве,

Немов поцілунок весни.

Вони дивилися в небо –

Стелився обрій кривавий.

І руки чиїсь привітні

Торкнулись повік, мов сни.

Вони дивилися в небо –

А там Україна голосить,

А там мліє рідна неня

Й така молода жона.

-         Не треба, не треба. Не треба! –

Синочок маленький просить.

Але закотилося сонце,

І згасла навіки весна.

Ведуча.

Події останніх місяців 2013 і початок 2014 року перетворилися на справжню національну стихію, в якій передався найтонший подих душі нашого народу. Пробудилась приспана роками національна свідомість людей.

Ведучий.

Українська національна спільнота поза межами українських земель,відчуваючи духовний зв’язок з Україною, висловила нам свою підтримку. В якому б куточку Землі не жив би Українець, ніщо не зможе зламати той дух, ту жагу до свободи, які генетично закладено у його душі.

Це моя і твоя війна

За мою і твою свободу.

Я із Заходу ті із Сходу –

Ми щаслива одна сім’я.

І ніхто нас не  роз’єднає.

Нас ніколи ніхто не здолає,

Бо ми разом – могутня сила.

Це моя і твоя Україна.

І весь світ нас з тобою знає.

Нас з тобою весь світ поважає,

Бо ми биті, та не подолані,

Ми з тобою ніким не підкорені!

А нам брешуть, а нас обманюють,

Нас, мов звірів, з тобою стравлюють,

Але марно – дешева акція,

Я і ти – то Велика нація!

І ніхто нас не роз’єднає,

Нас ніколи ніхто не здолає.

Ми тут вільні,

Царям не вклонимось,

Ми ніколи їм не підкоримось!

Бо нам воля дорожча золота

Наше слово б’є краще молота.

Я і ти – це велика сила

Я і ти – це є Україна.

(Пісня «Не спи, моя рідна земля»).

Небесна Сотня

Небесна Сотня – то в серцях вогонь.

Він гаряче палав з Україну.

Віднині тихим співом заспокой

Ти, земля рідная, свою дитину

Пташиним співом, шелестом трави,

Блакитним небом, золотим колоссям,

Останній раз, як мати пригорне

Чоло високе в оранку волосся.

Небесній сотні шана й молитви

За чисті душі, що злетіли в небо.

Їм шлях високий, боже, освяти,

І в мирі, Господи, прийми до себе.

(Звучить пісня «Небесну сотню, Господи, прийми» у виконанні

О. Табакова).

Ведуча.

Усі герої Небесної Сотні були простими людьми – не депутатами , не політиками, не начальниками. У вирішальний час не змогли байдуже сидіти біля телевізора просто дивитися на те, що коїться на вулицях столиці.

Ведучий.

Вони не думали про те, що можуть загинути. Вони лише знали, що так, як є, так далі бути в Україні не може.

Ведуча.

                                     Їх амуніції не треба,

                                     Хоч не закінчилась зима.

                                     Сьогодні сотня йде на небо,

                                     Без командира йде, сама.

Ведучий.

                                     На небі, хмари, розійдіться.

                                     Весна іще не почалась.

                                     Всі на майдані розступіться,

                                     Щоб Сотня в небо піднялась.

Ведуча.

                                     Земну покинувши родину,

                                     Вони ідуть в останню путь.

                                     За честь, за волю, за Вкраїну

                                     Ідуть, щоб Богу присягнуть.

Ведучий.

                                     Ведуть їх всіх незламна віра

                                     І торжество великих діл.

                                     Тепер їм там за командира

                                     Буде архангел Михаїл.

Ведуча.

                                     Не плач і не ридай, родино,

                                     Хоч біль ніколи не пройде.

                                     Пишайся, ненько Україно –

Найкраща Сотня в небо йде.

Борись, Вкраїно, за свободу,

Бо кров і сльози пролились.

І пам’ятай своїх героїв,

Їх шанувати поклянись.

Залишиться кривавий лютий

В серцях вкраїнських громадян.

Не панувати злу в країні!

Хоч стогне вся земля від ран…

Вшануй хвилиною мовчання,

Вкраїнцю, ти що полягли.

Вони за тим злетіли в небо,

Щоб в мир й щасті ми жили…

(Хвилина мовчання).

Ведучий.

         Одного з волонтерів вразила розповідь лікаря, який виносить з-під куль молодого пораненого хлопця. Попри біль він співав Гімн України і помер, не дочекавшись швидкої.

Ведуча.

                                     «Ще не вмерла України…» -

                                     Помирав він та співав.

                                     За свободу Батьківщини

                                     Молоде життя віддав.

Ведучий.

                                     «Згинуть наші воріженьки…» -

                                     Їм лише до пекла шлях,

                                     А брати до перемоги

                                     На Майдані хай стоять.

Ведуча.

                                     Прощавай, моя кохана,

                                     Обійми моїх синів,

                                     Розкажи їм все про тата

                                     Я прийду до ваших снів.

Ведучий.

                                     «Душу й тіло ми положим…» -

                                     Не плач, матінко моя,

                                     Я пішов з життя героєм

                                     З сотнею таких, як я.

(Звучить пісня «Небесна Сотня» гурту «вітер знає»).

Ведуча.

         Коли ховали хлопців, що загинули у Києві, за ними журилися всі українці, незалежно від того, де вони живуть. Хто Гроші, хто речі, хто ліки – посилають нові емігранти додому, намагаючись хоч чимось допомогти рідному краю у боротьбі. Галичанка Оксана Максимишин посилає в Україну свої вірші. Вже понад 30 народилося їх у далекій Португалії, куди закинула її доля з рідного Яворова. Один із цих віршів – «Мамо, не плач» - у скорботні дні почула вся Україна.

Ведучий.

         Біль, помножений на відстань, відчувають українці, що опинилися далеко від рідної землі у найчорніший для неї час. Коли всією Україною ховали хлопців з небесної сотні, Оксана Максимишин не була на Майдані, але там лунав крик її серця.

(Після «Мама, не плач»).

Ведуча.

         Що відчувала пані Оксана, коли почула свій вірш зі сцени Майдану?! «Боже милий! У мене таке враження, що від 29 листопада я плачу кожен день». Плакала, кричала. А тоді взяла ручку й папір і сказала: «Я буду боротися. Це моя зброя. Я буду боротися з ними словом».

Ведучий.

         Вірш Оксани Максимишин помітили в Інтернеті, його поширив «Євромайдан SOS», Причинили і поділилися з друзями тисячі людей. Пані Оксана, яка виростила в Україні двох дітей і нині з чоловіком живе у Португалії вже два роки, планує видати свої вірші в Україні, і вірить, що жертви не були даремними.

Ведуча.

         «Я – борець. Я вірю, що з такими людьми, які йшли на смерть, наша Україна буде достойною, і вона буде найкращою на цій землі», - говорить українка з Португалії, яка носить Україну в серці.

Звернення сина до матері

Вибач, мамо, за те, що не зміг вберегтись

Від підступної снайпера кулі,

Не почую повік, як у нашій саду

Навесні закує зозуля.

Вибач, рідна, за те, що пішов на майдан

Навіть супроти твоєї волі.

Я хотів, усім серцем юначим бажав

Для Вкраїни щасливої долі.

Вибач, ненько, за те, що в чорному вбранні

Ти згорьована будеш ходить.

Що серденько твоє споловинилось враз

І до віку буде боліти.

Я наблизить зумів світлий завтрашній день,

Коли буде земля розцвіти.

Ти у мене одна, як одна для всіх

Україна – страждальна мати.

Вибач, мамо, за те, що терпіти не зміг

Я холодне і дике свавілля.

Збунтувавсь гордий дух, нескорена душа

І глибоке козацьке коріння.

Нам тут добре в раю, побратимам усім,

Що в бою за Вкраїну упали.

Ненависний режим злих і лютих катів,

Ми ціною життя подолали.

(Пісня-балада «Про мальви»).

Ведуча.

         Кожна значить історична подія має притаманні лише їй символи. Але самі не відаємо, чому такий знак ураз з’являється. Ось десятки, а може, сотні років тому співали лемки про те. Як пливе кача тиси нею. Про розмову матері з сином, який сам не знав, де погине, але відчуває, що таки поляже, й могилу «виберуть йому» «чужі люди».

Ведучий.

         Ці слава видаються водночас із своєрідним кодом, умовні знаки чи сигнали якого несуть у століття певні відомості. Першої чи Другої світових воїн, а можливо, національно-визвольні змагання, зокрема у лавах українського стрілецтва чи Української Повстанської Армії.

Ведуча.

         Давня лемківська пісня «Пливе кача по тисині» у виконанні гурту «Пікардійська терція» стала тугою, смутком, неофіційним жалобним гімном України. Під цей пісенний щем , його багатоголосся тисячі українців прощалися з Героями Небесної сотні, і тепер цей твір повів наш народ у пам’ять про тих, хто навічно впав на майдані за нашу свободу.

(Лунає пісня «Пливе кача по тисині»).

Ведуча.

         Ми сьогодні в скорботі й з великою нашою вдячністю згадаємо Героїв світлої пам’яті Небесної Сотні, котрі відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками.

Ведучий.

         Гідність, відданість та патріотизм сьогодні засяяли новими гранями, стали своєрідним поштовхом для переосмислення глибокої суті людського буття.

                                      Нам треба об’єднатись воєдино,

                                      Бо мрії й прагнення в нас одні –

                                      Щоб стала вільна й сильна Україна,

                                      Ми скажем усі разом «Ні - війні».

                                               (Лунає пісня «О Мати Божа»).

Афганістан

 -

І   - Ведучий.

Минають дні. ідуть роки.

Життя листки перегортає.

А біль Афгану - навіки,

В душі чомусь не замовкає.

11  - Ведучий.

Війна . Чужа. Неждана. Непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Жорстока тиша. Вибухоподібна.

III     - Ведучий.

Афганська війна... брудна, неоголошена.

Та хіба війни бувають чистими?

160- ти тисячам жителів України судилося пройти горнило афганської війни.

3383 з них повернулись додому у цинкових трунах,

12    тис залишилися інвалідами,

понад 100 тисяч живуть і житимуть з невиліковними хворобами.

86 українських юнаків -пропали безвісти.

І - Ведучий.

Кажуть, що час - найкращий лікар.

/

хоча роки минають, а пам’ять вперто вертає нас назад, у дні, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази .

ІІ- Ведучий

27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро

Центрального Комітету Комуністичної Партії Радянського Союзу, очолюваного Леонідом Брежнєвим, радянські війська увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму. Спочатку радянські війська розташовувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану.

ІІІ-Ведучий

Так наші хлопці, яким було 18 -20 років, з мирного життя потрапляли у саме пекло чужої війни.

Афганістан - це невелика гірська мусульманська держава в Середній Азії, де постійно точаться війни. За кого і за що гинули там українські воїни ?

Щороку 15 лютого ми вшановуємо пам'ять наших земляків, які не повернулися з тої страшної, безглуздої війни. 2$ років відділяють нас від того дня коли останній радянський солдат покинув афганську

землю

Ми маємо знати, та страшна війна зачепила своїм чорним крилом і наше село. Двоє однокласників 1964 року народження потрапили на службу в Афганістан - Баловсяк Анатолій Назарійович та Скуляк Микола Іванович

III - Ведучий.

Час не загоїв болючих ран, не притупив материнського горя.

У мертвих Афганських горах знайшов свою передчасну смерть 'Наш земляк, колишній випускник нашої школи - 19 -літній Скуляк Микола Іванович. Не дочекалася його мати. На згадку про сина залишились фотографії, пам'ятник на сільському цвинтарі, меморіальна дошка на будівлі нашої школи , де протягом 8 років навчався Микола, а ще - пожовклі від часу солдатські листи, які зберігає родина воїна.

III - Ведучий.

Народився Скуляк Микола Іванович 3 січня 1964 року у дружній , працьовитій сім'ї. Він був четвертою дитиною і найдорожчим братиком для чотирьох своїх сестричок.

Коля був веселим і добрим хлопчиком. Мов спокійну і лагідну вдачу. Гарно навчався у школі, займався спортом. У нього було багато друзів.

Подобалась хлопцеві музика. В дитинстві він деякий час навчався грати на акордеоні.

А ми не задумуємось часто, чому сивіють наші матері…Це до неї, такої рідної, з далекої чужини линуть чорними птахами тяжкі слова її журавлика:

Я ворожою кулею вбитий На проклятій афганській війні

Так хотів би хоч трохи пожити -
Не судилося жити мені!

Завинив перед вами...Пробачте,

Що помер молодим на війні.

Тільки, мамо, благаю: не плачте!

Від них слід стає тяжко мені...

(Дівчата гітара)

Скуляк Микола Іванович нагороджений бойовим орденом

Червоної Зірки

(Відеокліп «Афганистан болит в моей душе...» - Михаил Муромов)

ІІ-Ведучий

Поставте скибку хліба на стакан

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю тих воїнів, хто залишився вічно молодим ...

Хвилина мовчання...
Пекуча й терпка, як сльоза.
Хвилина мовчання —
Чиєсь материнське страждання.
Хвилина мовчання —

В ній наша любов і гроза,
Як пам'ять  полеглих,

Священна хвилина мовчання

Ш — Ведучий.

•<

Після закінчення школи в Червоній Діброві Микола здобув професію тракториста у Глибоцькому професійно- технічному

училищі.

А далі— була армія . Спочатку він пройшов навчання, пізніше його направили в місто Ашхабад - столицю Туркменистану.

1   - Ведучий.

Ось як писав про свою армійську службу у листі до батьків :

II        Ведучий.

Микола любив і поважав своїх батьків, обожнював свою меншу сестричку Оксанку. У листах завжди просив писати йому про новини в

селі, турбувався за маму, яку він ніжно називав мамуля.

Йому було всього 19 років. Йому б жити і жити...

( Відеокліп « Монолог нилота «Черного тюльпана» - А.Розембаум)

111           - Ведучий.

Аллах і Бог зійшлись на небі! А на Землі - криваві скелі!

Пісок, мов сито, там фільтрує гарячу кров... Він не рахує,

Чия то смерть, чиї то долі зійшлись, мов блискавки, в двобої...

Кого чекає рідна мама... Кого чекає смерть кістлява…

1 - Ведучий.

Нашим солдатам казали , що вони виконують інтернаціональний

обов’язок, тобто захищають братній народ.

Чому ви в мене стріляєте?
Я на цівці свого автомата
Несу вам свободу,

Я навчу вас, як треба жити,

Сценарій виховного заходу,

присвяченого Дню Соборності України

Тема. Співаєм славу тій події і тепер.

22 січня – День Соборності України

Мета: виховання нацiональної свiдомостi учнiв i людської гiдностi, вiдродження паросткiв духовностi, формування рис громадянина Української держави; поглиблення знань про iсторичний факт злуки українського народу, його значення; пробудження iнтересу до поглибленого вивчення iсторiї та культурних надбань українського народу; виховання глибокої поваги та любовi до Батькiвщини.

Захід проводиться в залі, прикрашеному українською атрибутикою.

У центрі сцени розміщено державні символи України,портрет Т.Г. Шевченка, плакат із назвою свята.

На сцену під звучання пісні

піднімаються ведучі та учні-читці в українських костюмах.

Ведучий. Дорогі друзі, учні, вчителі! Сьогодні в нас велике свято - День соборності України, свято рідного краю, свято  нашої держави.

Ведуча. Ми пишаємося, що  ми – українці, а наша Вітчизна —  Україна,  земля, дорога та мила серцю кожного із нас.

Українець.                                       Нехай же лине добре слово,

Звучить так щиро і вагомо

Про нашу неньку-Україну,

Найкращу, дорогу, єдину!

Звучить Державний Гімн Україн

Ведучий. Життя іде. Дорослішають діти, сивіють матері – такий закон життя. Та ніколи не старітиме наша квітуча українська земля.

Ведуча. Бринять дитячі голоси, синіє небо, тішить ясним промінням сонце, щебечуть птахи.

Ведучий. Україна –  рідний край, земля з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею, працелюбними, мудрими й талановитими людьми.

Ведуча. Ми горді зватися українцями. Поклик рідної землі завжди відчували наші прадіди й діди, ті, хто живе в Україні, і ті, кого доля закинула на чужину. І де б не був українець, захвилюється аж до сліз, почувши рідне слово.

Українець.                                                                          

                                 Не вір у те щастя,

                         Що десь в чужині,
                         Хоч і зове, і кличе,

     На світі є Україна одна –

    Там журавлі курличуть.

Українка.                   Я україночка від роду

 Землі цієї я краплинка

 Я – доля рідного народу

 Його дитина – українка.

Виконується пісня.                                                                      

Ведуча. Україна... Її майбутнє в руках молоді. Від нас залежить, якою буде наша держава! А держава, як і родина, має бути дружною, сильною, здоровою,  щасливою.

Ведучий. Якось батько зібрав синів і сказав: «Сини мої! Живіть у мирі й злагоді, і тоді жоден ворог вам не страшний, ніхто не зможе вас здолати». Сини стали заперечувати. Кожен вважав, що зуміє побороти ворога самотужки.

«Невже ви думаєте, що здолаєте ворога, коли кожен із вас, як та гілка, яку вітер хилить у різні боки, а як сильніше дмухне – то й зламає? – мовив батько. - Ось спробуйте зламати цей пучок гілля. Що, не можете? Тож запам’ятайте: нікому ще не вдалося перемогти людей, які тримаються одне за одного, як ці гілки».

Лине тиха музика. На тлі музики звучать слова.

Ведуча. Упродовж століть  землі України були розрізнені, належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави.

Ведучий. У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події. Одна з таких сторінок нашого минулого - боротьба українського народу за соборність своїх земель. А чи знаєте ви, що означає слово соборність? (об’єднання). Доберіть до цього слова синоніми.

Відповіді учнів.

Ведучий. Тож споконвічною мрією українців було об'єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. І ось 22 січня 1919 року злилися століттями відірвані одна від одної частини єдиної України.

Ведуча. Саме тоді на площі перед Київською Софією відбулася подія, про яку мріяли покоління українських патріотів: на велелюдному зібранні було урочисто проголошено злуку Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Виголошення соборницької ідеї стало могутнім виявом творчої енергії нації та прагнення до етнічної і територіальної єдності.

Ведучий. Цей день увійшов до національного календаря як велике державне свято - День Соборності України, і відзначають його з 1999 року.

Ті вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї. У розмаїтті жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом злуки Схід і Захід України.

Ведуча. Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною.  Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності.

Українка.  Соборність – це символ.

Українець. Символ боротьби за волю,

Українка.  Порозуміння між людьми…

Українець. І часточка надії і віри у майбутнє.

Ведуча. Так, віри в майбутнє нашої великої родини, що зветься Україною.

Ведучий. 22 роки ми живемо на вільній землі, працюємо на користь незалежної держави, яка має свій Прапор, свій Герб та Гімн.  Про це мріяв, за це боровся наш нескорений народ.

Ведучий. Повсякчас пам’ятаймо про незліченні жертви наших співвітчизників, покладені на вівтар незалежності, соборності, державності.

Ведуча. Любов до землі, до рідного слова прирекли багатьох славних синів і дочок України на тюрми і поневіряння. Серед них – наш Кобзар і пророк Т.Г.Шевченко.

Українка

Він жив надією, що кращий час настане,

Він вірив, що народ підніметься з колін

І що розірве віковічнії кайдани,

Й ходити більш не буде у ярмі.

Українець.

Уже здійснилося, Тарасе наш великий,

Твоє могутнє і пророче слово,

Живемо ми в державі незалежній

 Плекаємо чудову нашу мову.

Ведучий. Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.

Лунає  пісня  

Українець.

Україно, соборна державо,

Сонцесяйна колиско моя,

Ні, не вмерла й не вмре твоя слава,

Завойована в чесних боях.

Українка.

Ти не загинеш, Україно!

І мова прадідна твоя,

Що кожне слово в ній – перлина,

Не вмре повік!

Українка і українець (разом)

- Ми вірим в майбутнє твоє, Україно! -

Говорять сьогодні дорослі й малі.

Бо ти в нас – найкраща, бо ти в нас єдина,

Немає такої, як ти, на землі.

Ведучий. Наше свято підійшло до кінця. Сердечно бажаємо вам міцного здоров’я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє України!

Звучить пісня

Перегляд відео про Акт Злуки

Заключне слово